Договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладений між НСЗУ та закладом охорони здоров’я або фізичною особою – підприємцем, яка має ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, не є приватноправовим (господарським чи цивільним) договором. Це форма договірного врегулювання відносин у сфері соціального забезпечення, у яких НСЗУ діє як суб’єкт владних повноважень на виконання публічного обов’язку держави.

Спори за позовами надавачів медичних послуг до НСЗУ, що виникають з приводу виконання такого договору, зокрема щодо оскарження бездіяльності НСЗУ з оплати наданих медичних послуг, є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України.

Такі висновки зробила Велика Палата Верховного Суду.

У цій справі фізична особа – підприємець звернулася до суду з позовом до Національної служби здоров’я України про визнання неправомірною бездіяльності НСЗУ щодо оплати 605 933,71 грн за надані у 2023 році медичні послуги за програмою медичних гарантій та зобов’язання сплатити ці кошти.

Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження, виснувавши, що спірні правовідносини є приватноправовими та похідними від господарських відносин. Апеляційний суд скасував цю ухвалу і направив справу для продовження розгляду, зазначивши, що договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій має публічно-правовий характер.

Оскаржуючи постанову апеляційного суду, НСЗУ наполягала, що спір виник у договірних відносинах і має приватноправовий характер, а тому повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Переглядаючи справу, Велика Палата ВС зазначила, що системне тлумачення статей 2, 7, 8 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» свідчить, що договір про медичне обслуговування населення – це інструмент реалізації державної політики, а не приватноправовий договір. Закон прямо наділяє НСЗУ владними функціями щодо укладення, моніторингу, контролю та припинення таких договорів.

Велика Палата ВС також звернула увагу, що у спірних правовідносинах свобода договору істотно обмежена для надавача медичних послуг і фактично її немає для НСЗУ. Укладення таких договорів для НСЗУ – не право, а покладена законом функція; вона не має свободи вибору контрагента, а жодна зі сторін не має свободи у визначенні умов договору. Також у спірних правовідносинах НСЗУ не провадить господарської діяльності, не набуває і не споживає результату медичної послуги, тому вона не має власного майнового інтересу в цих відносинах.

До того ж предмет цього позову – не стягнення заборгованості, а визнання протиправною бездіяльності НСЗУ та зобов’язання її вчинити дії. Такі способи захисту прямо визначені КАС України і за своєю природою є способами захисту суб’єктивного публічного права. Перевірка обґрунтованості заявлених вимог потребує оцінки діяльності органу виконавчої влади у публічно-правовій сфері, що виходить за межі предмета господарського спору.

На публічно-правовий характер спірних відносин указує і бюджетна природа обов’язку НСЗУ з оплати. Оплата медичних послуг здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в межах бюджетних призначень, а обов’язок НСЗУ здійснити оплату виникає не з волевиявлення сторін, а з юридичного складу, всі елементи якого визначені законом. До того ж контрольно-наглядові повноваження НСЗУ щодо іншої сторони договору є класичною ознакою владного підпорядкування та несумісні з конструкцією паритетних господарських відносин.

Велика Палата ВС наголосила, що правова кваліфікація відносин здійснюється не за окремими зовнішніми ознаками, а за результатами системного аналізу їх змісту, мети і правового режиму. У цих відносинах переважає саме публічно-правовий елемент, оскільки джерелом фінансування є бюджетні кошти, підставою оплати – звіт, сформований у державній інформаційній системі, тарифи встановлені державою, зміст договору визначений типовою формою, а його виконання підлягає моніторингу з боку НСЗУ.

З урахуванням наведеного ВП ВС залишила касаційну скаргу НСЗУ без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Постанова ВП ВС від 17 вересня 2026 року у справі № 320/16244/24 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/140912236.

Верховний Суд