Блог судді-спікера Північного апеляційного господарського суду Марини Барсук для "Юридичної практики"

Нещодавно Європейська мережа рад правосуддя (ENCJ) оприлюднила результати щорічного опитування щодо незалежності судової влади. Вперше до цього дослідження приєдналися й українські судді — близько п’ятисот учасників із різних регіонів склали компанію понад 19 тисячам європейських суддів.

Виходить, що ми вперше самі оцінили власну незалежність, але результати стали холодним душем. 5,9 балів з 10 — це найнижчий показник серед 30 європейських країн. Це сигнал, який судова влада не має права ігнорувати.

Важливо розуміти: мова не про зовнішню оцінку чи публічну критику. Раніше ми могли пояснювати критику незалежності суддів «упередженістю» зовнішніх експертів чи медіа. Тепер же маємо дані самооцінки — відгук нашого суддівського корпусу.

Так, варто зважати, що в опитуванні взяли участь лише близько 10% українських суддів і вибірку не можна до кінця вважати релевантною. Тим не менш, це перша колективна оцінка дійсності, в якій ми працюємо. І підстава розпочати внутрішній професійний діалог — не про абстрактне «відновлення довіри», а про конкретні факти, що впливають на нашу роботу.

Щоб зрозуміти суть такої низької оцінки і що саме судді вважають причинами вразливості власної незалежності, варто уважніше придивитися до цифр, які стоять за загальним балом. Саме вони дають нам уявлення про реальні виклики, з якими ми стикаємося щодня.

Страх перед системою

Найбільш промовистий показник опитування — 39% українських суддів відчувають тиск через загрозу дисциплінарної відповідальності. Це найвищий показник серед усіх країн Європи. Для порівняння, у більшості інших держав лише близько 5% суддів вказали на подібний тиск.

Така ситуація сигналізує про серйозні проблеми у сприйнятті дисциплінарної процедури, вона сприймається як каральний інструмент, а не коригуючий. Частина цього сприйняття — наслідок глибоко вкоріненої колективної пам’яті професії. Судова влада довго існувала в умовах зовнішнього контролю: від «телефонного права» до «генеральної лінії партії». Усе це сформувало травматичний досвід, який продовжує впливати на сприйняття навіть зараз, коли правила змінилися. І сьогодні, попри реформовані процедури, 4 з 10 українських суддів живуть з відчуттям, що дисциплінарні процедури можуть стати зброєю проти них, що вони мішень, а не гаранти балансу.

До цього додається ще одна обставина — 60% опитаних суддів не відчувають поваги до своєї незалежності з боку медіа.

Далі — матеріальна складова

69 % українських суддів вважають, що зміни в оплаті праці, пенсійному забезпеченні та віці виходу на пенсію, які відбулись в останні три роки, негативно впливають на їхню незалежність.

Це також один з найвищих показників у Європі. Фінансова незалежність є основою незалежності функціональної, адже у випадку неналежного грошового забезпечення зростає корупційний ризик, відтік кадрів, та відчуття залежності від інших гілок влади. Показово, що в деяких країнах ситуація з умовами праці покращується, наприклад, в Литві частка суддів, незадоволених умовами, зокрема оплатою, впала з 61% до 17%. Це зайвий раз демонструє, що належне реагування на виклики, може швидко змінити настрої суддів. Україні варто взяти цей досвід на озброєння.

Навантаження справами також є однією ключових проблем, що впливає на незалежність у багатьох країнах: у середньому 28 % суддів вважають це визначальним фактором, в Україні цей показник майже вдвічі більший. До всього цього додається фізична небезпека: 18 % суддів зазнавали погроз або залякувань, 1 % — фізичних нападів — це десь +/- 50 суддів протягом останніх 3 років.

Не менш важливо, як судді сприймають процедури кадрового добору та просування. Лише 54 % суддів згодні, що підвищення по службі відбувається виключно на основі здібностей та досвіду, тоді як значна частина 36 % не впевнена в цьому. Для порівняння, у країнах із найвищими показниками довіри до судової влади, як-от у Данії, 99% суддів вважають, що призначення та підвищення відбуваються прозоро і на основі професійних здобутків.

Зовнішній тиск: з якими ризиками живуть судді сьогодні

Ця внутрішня вразливість та недовіра до власних інституцій робить судову владу легкою мішенню для зовнішнього тиску, який є безпрецедентно високим. Майже половина суддів в Україні (48 %) вказали, що відчувають тиск традиційних медіа. Для порівняння, європейський середній показник — лише 19%.

Ще одним відносно новим джерелом тиску стали соціальні мережі. 40 % українських суддів зазначили, що відчувають значний тиск з боку соцмереж, і це найвищий показник серед усіх країн, що брали участь в опитуванні. Для порівняння, середній рівень по Європі — лише 12 %.

Судді, особливо в резонансних справах, часто стають об’єктом медійного та інформаційного тиску. Гучні медійні кампанії, матеріали в соцмережах, критичні статті або телевізійні сюжети здатні створити атмосферу, в якій суддя відчуває себе під прицілом суспільства, яке очікує від нього «правильного» рішення. В умовах високої політизації публічного дискурсу це створює додаткове емоційне навантаження і розмиває межу між незалежним судженням та бажаним рішенням для широкого загалу.

Тема корупції також залишається чутливою для судової влади. За результатами дослідження, більшість українських суддів вважають, що їхні колеги не допускають проявів корупційної поведінки. Водночас, 19 % суддів вважають, що корупція в судовій владі присутня. Це не означає її поширення, втім і не дає підстав ігнорувати проблему. Той факт, що чесні судді змушені працювати в середовищі з репутаційними ризиками, лише посилює відчуття тиску і вигорання.

Але знайшлось в опитуванні місце і для позитиву. На відміну від зовнішнього впливу, внутрішній тиск з боку керівництва судів в Україні є одним із найнижчих у Європі. Лише 3% суддів повідомляють про втручання керівництва у зміст судових рішень. Більше того, 83 % суддів вважають, що їхню незалежність поважає керівництво суду, включно з головами судів. Це надзвичайно високий показник, як і 76% суддів, які переконані, що їхні колеги дотримуються високих етичних стандартів. Така статистика свідчить про наявність міцної внутрішньої культури взаємної довіри та професійної поваги всередині суддівського корпусу.

Не замовчувати виклики, а вирішувати їх

Головний висновок цього дослідження не в цифрах. А в тому, що ми вперше відкрито подивилися на себе зі сторони. Поштовх до змін має йти з середини самої суддівської спільноти. У цьому процесі важливою є роль суддів-спікерів. Ми доносимо позицію та проблематику фахової спільноти й водночас зміцнюємо її зсередини — через діалог, підтримку та спільну рефлексію. Адже судова влада — це передусім люди з етичними орієнтирами, професійною гідністю й особистою відповідальністю.

Факт участі в опитуванні й готовність відкрито обговорювати його результати — це вже зміна. Це перехід від ролі закритого виконавця до ролі фахівця, який здатен рефлексувати, бачити проблеми і шукати рішення. Можна скільки завгодно говорити про довіру до суду, але доки самі судді почуваються вразливими — зміни залишатимуться косметичними.

Звісно, ми можемо знову відкласти розмову про зміни, пояснюючи, що «зовнішні умови не сприяють». Але можемо інакше — взяти відповідальність за те, як ми самі бачимо систему правосуддя. Бо, зрештою, незалежність починається з чесного діалогу — між собою і з суспільством.

44 % українських суддів вірять, що європейська інтеграція здатна посилити судову незалежність. І це переконливий аргумент на користь руху вперед. Євроінтеграція дає унікальну можливість посилити систему правосуддя, якій довіряє суспільство, і в якій самі судді почуваються захищеними та незалежними.

"Юридична практика"